Ліпатова Марія Григорівна,
ветеран Великої Вітчизняної війни
працювала вчителем початкових класів в ХЗОШ № 76 з 1973 по 1990 роки
Йшов1941 рік червень місяць. Учні 10 класу готувалися до випускного вечора. Шили сукні, розважалися, мріяли про те, куди піти вчитися далі. Та раптом оголошення – війна! Ці юнаки та дівчата про війну дізнавалися лише з книг та кіно. Але те, що їм самим доведеться брати участь в цьому пеклі, ніхто з них навіть не міг передбачати. І ось призов. Група випускників-добровольців, серед яких була Марія Григорівна Ліпатова пішли на курси медичний сестер у школі № 2 міста Вовчанська. По закінченню курсів одразу мобілізували працювати до воєнного шпиталю № 18898 в Білому Колодязі. В 1942 році, з наближенням німців, евакуювалися зі шпиталем в тил. На переправі через річкуДон розбили шпиталь.А у 1943 роціЛіпатова М.Г. потрапила до четвертого відділу 58 гвардійської стрілецької дивізії. У Луганську перейшла до 178-гогвардійського стрілецького полку цієї ж дивізії і від Луганська до Праги була в передовому медпункті санітарної роти.
У розвідку та за “язиком” не ходила, але всі тяжкості війни виносила на своїх тендітних дівочих плечах. По дві-три доби не стуляла очей, а, стоячи біля операційного столу, надавала першу медичну допомогу. Набрякали руки, ноги від носилок, бо вони були ще такі молоді.
В 1943 році Ліпатова М.Г. продовжувала служити у рядах Радянської Армії в званні старшого сержанта медичної служби. Гвардії старший сержантвиконувала обов’язки медичної сестри 178 гвардії ордена Леніна Красноградсько-Празького, ордена Суворовастрілецького полку. За свою сумлінну працю отримала подякуі теплі побажання від бійців, котрих доводилось перев’язувати і надавати першу хірургічну допомогу, виносити з поля бою. Під Пушкарівкою був сильний бій, зібралося 300 чоловік поранених, а там пісок - колеса танків грузнуть.Удень обробляли рани, а вночі плелиз лози полотно під колеса, щоб переправити поранених до берега. Посеред цих поранених моя бабуся зустріла свого брата. Але він помер на операційному столі. Ці сльози, цей біль до сих пір залишився в її пам’яті. Доводилося бути і донором для прямого переливання крові.
Звільнення Харкова. Спекотливий серпень 1943 – дні величезнішої напруги фізичний і моральних сил.Хто воював, знає, що це означає. Бувалосолдати падали, як скошені кулею, і тільки той, хто йшов поруч, здогадувався, що товариш уражений надмірною стомленістю: кілька днів безперервних боїв та ні хвилини відпочинку. А яка витривалість потрібна була від офіцерського складу. Управління в умовах безперервного бою, коли наступ йшов і вдень, і вночі, швидка зміна обстановкидиктувалаприйняттяінколи миттєвих рішень – все це потребувало від командиріввиключно високих моральних та бойових якостей. І наші офіцери з гідністю виконували роль технічно грамотних і сміливих організаторів бою, проявляли незвичайну мужність та безстрашність. І ось результат безперервних жорстоких боїв.На світанку 23 серпня війська нашої армії увірвалися в Харків з заходу. З півночі в Харків вступили частини 69-ї армії генерала В.Д. Крюченкіна, зі сходу – 4-а гвардійська армія генерала М.С.Шумілова. до полудня Харків повністю був звільнений від супротивника. 23 Серпня!
За мужність, виявлену на переправі через річку Дністер в районі с. Варниця Ліпатова Марія Григорівна була нагороджена медаллю “За мужність”, а згодом медаллю “За бойові заслуги”, орденом “Вітчизняної війни ІІ-го ступеня” та орденом “Замужність ІІ ступеню”. В 1945 році 9 травнянаказом Верховної Ради нагородженамедаллю “За перемогу над Німеччиною”.
