Підписатися на RSS

З чим росте дитина, те з неї і виросте?

1. Якщо дитина росте у ворожнечі, то вчиться бути агресивною.
2. Якщо дитина росте серед глузування, то вона стає замкнутою.
3. Якщо дитина росте серед докорів, то звикає жити з почуттям вини.
4. Якщо дитина росте в чесності, то вона вчиться бути справедливою.
5. Якщо дитину постійно підбадьорювати, то вона вчиться вірити в себе.
6. Якщо дитину постійно хвалити, то вона вчиться бути благородною.
7. Якщо дитина росте в любові, то вона вчиться вірити в людей.

Караючи, подумай: "А навіщо?" (пам'ятка для кожного за В.Леві)

  1. Покарання не має шкодити здоров'ю дитини – ані фізичному, ані психічному. Більше того, за своєю сутністю покарання має бути корисним.
  2. Якщо у Вас є сумніви : карати або не карати, НЕ карайте. Навіть, якщо вже зрозуміли, що Ви занадто довірливі й нерішучі.
  3. Жодної " профілактики ", жодних покарань „про всяк випадок”!
  4. За один раз – одне. Навіть, якщо скоєно відразу кілька вчинків, покарання може бути суворим, проте лише одне й за все „оптом”, а не по одному за кожну провину.
  5. Краще не карати зовсім, аніж карати з запізненням.
  6. Покараний – пробачений. Інцидент вичерпаний. Про старі провини ані слова. Не заважайте дитині починати життя спочатку.
  7. Якою б не була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перемога сили над слабкістю, як приниження.
  8. Дитина не повинна боятися покарання. Вона має боятися не гніву, а засмучення від провини.

10 правил для батьків

Ці правила були прийняті у Міжнародний рік дитини. Вони містять педагогічні настанови Песталоцци, Фребеля, Черні: враховують і сучасний практичний досвід.

  1. Любіть свою дитину! Радійте з її присутності, приймайте її такою, яка вона є, не ображайте, не принижуйте її, не підривайте її впевненості у собі, не піддавайте несправедливому покаранню, не позбавляйте своєї довіри, дайте привід любити Вас.
  2. Охороняйте свою дитину! Захищайте від фізичних і душевних небезпек, навіть, коли треба – жертвуйте своїми інтересами і ризикуйте власним життям.
  3. Будьте добрим прикладом для вашої дитини! Прищепіть їй повагу до традиційних цінностей: самі живіть згідно з ними. Нехай у вашій сім`ї побутують чесність, скромність. Порушення батьками подружньої вірності, збагачення безчесними засобами – все це завтра позначиться на моральному обличчі вашого сина чи доньки.
  4. Грайтеся зі своєю дитиною! Приділяйте їй якомога більше часу, розмовляйте з нею, грайтеся так, як їй подобається, її гру сприймайте серйозно.
  5. Працюйте зі своєю дитиною! Допомагайте їй, коли вона намагається приймати участь у роботі вдома, в садку. Коли дитина підросте, привчайте її включатися в усі роботи по господарству.
  6. Покажіть дитині можливості і межі людської свободи! Дайте дитині можливість нагромадити власний досвід, навіть якщо це пов`язано з певним ризиком. Надмірно опікувана від будь-якої небезпеки дитина нерідко стає соціальним інвалідом.
  7. Привчайте дитину бути слухняною! Батьки повинні стежити за поведінкою дитини і спрямовувати її таким чином, щоб її дії не завдавали шкоди ні їй самій, ані іншим. Дитину треба заохочувати до додержання встановлених правил.
  8. Надавайте дитині можливостей таких переживань, які матимуть цінність спогадів! Дитина „живеться”, як і дорослий, переживаннями, що дають їй змогу орієнтуватись в подіях, ознайомитися з життям інших людей і з навколишнім світом. Нехай спогад про щасливе дитинство зігріває її все життя.
  9. Дозволяйте дитині набувати життєвого досвіду. Хай навіть не безболісно, але самостійно!
  10. Чекайте від дитини тільки таких міркувань та оцінок, на які вона здатна у своєму віці, виходячи з рівня свого розвитку і життєвого досвіду!

Поради психолога

Повноцінний сон – це ознака здорової нервової системи. Якщо дитина важко засинає , прокидається, плаче чи розмовляє уві сні або постійно рухається у ліжку – це привід для тривоги батьків. Німецький лікар Гізела Еберлейн зазначає: „У дітей молодшого віку основою страху є невирішені конфлікти. Дитина відчуває себе в небезпеці, непокоїться, погано спить”. Поганий сон свідчить про те, що дитина не може впоратися зі своїми переживаннями. У більшості випадків за цим стоять порушена довіра або брак батьківської любові.

Дуже важливо знати душевний стан дитини, частіше розмовляти з нею про різні події, які трапляються в її житті, заздалегідь знати, як вона може відреагува-ти на певну ситуацію. Відчуваючи стосунки дорослих, дитина може стати скутою.

Отже, якщо дитина погано спить, потурбуйтеся, щоб упродовж дня не перевантажувати її подіями, які можуть мати сильний емоційний вплив на неї: тимчасово не водіть дитину в людні місця (цирк, зоопарк), дозволяйте їй гратися з більш спокійними, врівноваженими дітьми. Дорослим, які в цей час будуть біля дитини, треба уважно слідкувати за собою, поводитися так, щоб на собі відчути, як приємно нікуди не поспішати, із зацікавленістю займатися з дитиною її справами.

За дві години до сну треба дати можливість дитині зупинитись, заспокоїтись, „охолонути”. У цей час треба мінімалізувати емоційні навантаження: ніяких гостей, телепередач для дорослих, гучної музики, фізичних вправ (тиша, спокій, повільні прогулянки та неквапливі розмови. Не потрібно згадувати конфліктні ситуації, повертатися до неприємних дитині розмов. Навпаки, згадуйте про події, за які можна похвалити дитину.

Треба встановити ритуал підготовки до сну: помити дитині ніжки теплою водою, дати теплого молока з медом, почистити зубки, неспішно скласти на ніч свій одяг, лягти в ліжечко. Ці події супроводжуються неквапливою мовою – частина успіху у боротьбі за спокійний сон.

Можна включити спокійну, тиху музику, запалити свічку або не дуже яскравий світильник (спокій, довіра, казковість). Сядьте рядом з дитиною, погладьте по спинці, по голівці (якщо вона не заперечує), розповідайте про щось приємне. Дитина повинна знати, що її люблять і оберігають. Перед сном можна змалювати привабливу перспективу на найближче чи більш віддалене майбутнє.

В цей час найлегше вкласти у свідомість дитині потрібну їй інформацію про людські цінності, про цікаві події, що чекають її після такого потрібного сну. Після таких дій дорослого дитині не будуть снитися кошмари.

Читання виховних казок чи оповідань перед сном, коли спокійний, розслаблений стан сприяє міцному запам`ятовуванню, - це своєрідний засіб зміцнення імунітету дитячої особистості проти агресивних впливів у дитячому житті, оздоровлення психоемоційного стану, формування здорової філософської позиції дитини. Якщо додати до цього дитяче відчуття вашої любові, то все це разом відкриває дитині шлях до здорового спокійного сну.

СЛОВА, ЯКІ ПІДТРИМУЮТЬ І ЯКІ РУЙНУЮТЬ ВІРУ ДИТИНИ В СЕБЕ

Слова підтримки:

- Знаючи тебе, я упевнений, що ви усі зробили, добре.

- Ти робиш це дуже добре.

- У тебе є деякі міркування із цього приводу? Чи готовий ти почати?

- Це серйозний виклик. Але я упевнений, що ти готовий до нього.

Слова розчарування :

- Знаючи тебе і твої здібності. Я думаю. Ти зміг би зробити це набагато краще.

- Ця ідея ніколи не зможе бути реалізована.

- Це для тебе занадто важко, тому я сам це зроблю.

Підтримувати можна за допомогою:

- окремих слів (красиво, прекрасно, здорово).

- висловлювань ("Я горджуся тобою", "Спасибі", "Все йде добре" і так далі).

- дотиків (доторкнутися до руки, обійняти його і так далі).

- спільних дій (сидіти, стояти поряд і так далі).

- вираз обличчя (посмішка, кивок, сміх).

Поради батькам:

Якими діти народжуються – ні від кого не залежить, але в наших силах зробити їх хорошими через правильне виховання.

Сучасна сім’я несе найбільшу відповідальність за виховання дитини.

Саме вона має виконувати головне завдання – забезпечувати матеріальні та педагогічні умови для духовного, морального, інтелектуального й фізичного розвитку юного покоління.

Конституційним обов’язком батьків є утримання своїх дітей до повноліття.

Законом України «Про освіту» на батьків покладена відповідальність за фізичне здоров’я та психічний стан дітей ,створення належних умов для розвитку їхніх природних здібностей.

Від сім’ї починається шлях дитини до пізнання світу, свого становлення як особистості, шлях до шкільного навчання.

Даний посібник допоможе батькам знайти відповіді на запитання, які виникають при вихованні гіперактивних та замкнутих дітей, агресивних та тривожних,обдарованих та конфліктних. Допоможе розібратися в питаннях адаптації та готовності дітей до школи. Батьки ознайомляться з проблемами насильства в сім’ї та проблемами превентивного виховання неповнолітніх. Також отримають рекомендації щодо профілактики даних негативних проявів.

Таким чином матеріали посібника стануть у пригоді батькам, класним керівникам, класоводам, працівникам соціально-психологічної служби – всім , хто бажає краще розібратися в психологічних особливостях дитини та надавати їй дієву допомогу.

Адже життєвою дорогою дитину ведуть два розуми, два досвіди: сім’я та навчальний заклад.

Кілька коротких правил

1.Показуйте дитині, що її люблять такою, якою вона є, а не за якісь досягнення.

2.Не можна ніколи (навіть у пориві гніву) говорити дитині, що вона гірша за інших.

3.Треба чесно й терпляче відповідати на будь-які її запитання.

4.Намагайтесь щодня знаходити час, щоб побути наодинці зі своєю дитиною.

5.Учіть дитину вільно спілкуватися не тільки зі своїми однолітками, але й із дорослими.

6.Не соромтесь підкреслювати, що ви пишаєтеся своїм малюком.

7. Будьте чесні в оцінках своїх почуттів до дитини.

8. Завжди говоріть дитині правду, навіть коли вам це невигідно.

9.Оцінюйте тільки вчинки, а не її саму.

10. Не домагайтеся успіху силою. Примус – найгірший варіант морального виховання. Примус у сім’ї порушує особистість дитини.

11.Визнайте право дитини на помилку.

12.Думайте про дитячий «банк» щасливих спогадів.

13.Дитина ставиться до себе так, як ставляться до неї дорослі.

14. І взагалі, хоч інколи ставте себе на місце своєї дитини, і тоді ви краще зрозумієте, як її виховувати.

Рекомендації батькам гіперактивних дітей

  • У своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку, коли вона цього заслужила ,підкреслюйте успіхи. Це допоможе зміцнити в дитини впевненість у власних силах.
  • Уникайте повторень слів «ні» і «не можна».
  • Говоріть стримано, спокійно і м’яко.
  • Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу, щоб вона могла його завершити.
  • Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.
  • Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності, що вимагають концентрації уваги.
  • Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийму їжі, виконання домашніх завдань і сну повинний відповідати цьому розпорядкові.
  • Уникайте по можливості скупчень людей. Перебування у великих магазинах, на ринках, у ресторанах тощо чинить на дитину надмірно стимулюючий вплив.
  • Під час ігор обмежуйте дитину тільки одним партнером. Уникайте неспокійних, гучних приятелів. Оберігайте дитину від стомлення, оскільки воно призводить до зниження самоконтролю і наростання, гіперактивності. Давайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію. Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі: тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття.

Рекомендації батькам по корекції тривожності дітей

У роботі з дітьми з тривожністю необхідно

  • Постійно підбадьорювати ,заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;
  • Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності,уміння правильно оцінити їх, опосередковано ставитися до власних успіхів, невдач, не боятися помилок, використовувати їх для розвитку діяльності;
  • Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;
  • Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності;
  • Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками, розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;
  • Щоб перебороти скутість, потрібно допомагати дитині розслаблюватися, знімати напругу за допомогою рухливих ігор, музики, спортивних вправ; допоможе інсценізація етюдів на пряв сміливості, рішучості, що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем; ігри, що виражають тривожність занепокоєння учасників, дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх, оцінити їх як характеристики ігрових персонажів, а не даної дитини, і на основі психологічного «розототожнення» з носієм гнітючих переживань позбутися власних страхів.
  • Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на вас. Навпаки, поставтеся до неї, до її обурення з розумінням і повагою: допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.
  • Тільки тоді, коли емоції згаснуть,розкажіть дитині про те, як ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею владу форму висловлювання претензій.
  • Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан, яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.

Кілька порад батькам із формування в дітей адекватної самооцінки

  • Не оберігайте дитину від повсякденних справ,не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.
  • Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.
  • Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.
  • Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.
  • Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.
  • Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).

Особливості стилю поведінки із сором’язливими дітьми:

  • Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.
  • Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.
  • Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.
  • Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате, ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.

Кілька порад батькам замкнутих дітей:

  • Розширюйте коло спілкування вашої дитини, знайомте її з новими людьми.
  • Підкреслюйте переваги і користь спілкування, розповідайте дитині, що нового й цікавого ви довідалися, а також, яке задоволення ви одержали, спілкуючись з тією чи іншою людиною.
  • Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.

Принципи спілкування з агресивними дітьми:

• Пам'ятайте, що заборона й підвищення голосу – найнеефективніші способи подолання агресивності. Тільки зрозумівши причини агресивності і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.

• Дайте можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.

• Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву.

• Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас.

Поради батькам конфліктних дітей

• Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, в усіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше виникають «бурі».

• Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах її виникнення.

• Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші способи виходу з конфліктної ситуації.

• Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.

• Що ж включає в себе психологічна готовність до навчання в школі? Важливим є те, що майбутній школяр «починається» з позитивного ставлення до школи, бажання вчитися, прагнення до здобуття знань. Величезну роль у прояві такого ставлення відіграють правильне уявлення дітей про навчальну працю та шкільне життя. Вони допомагають збагнути дітям всю серйозність навчальної діяльності та відповідально ставитися до учнівських обов’язків. Батькам треба пам’ятати це, щоб роботу в цьому напрямку будувати на перспективі радісного очікування дня, коли малюк стане школярем: постійно переконувати, що навчання в школі – це серйозна праця, унаслідок чого дитина дізнаватиметься щось нове. Не варто залякувати труднощами, що можуть вплинути на навчання. Треба пам’ятати про те, що в школі часто буває робота не цікавою, але важливою, яку потрібно виконувати, слід привчати дитину підкорятися слову «треба». Варто формувати вміння доводити почату справу до кінця, переборювати труднощі, переживати задоволення від зробленого, не засмучуватися невдачею.

• Прагнення йти до школи живиться передусім пізнавальною спрямованістю дошкільника, яка розвивається на основі властивої дітям допитливості і на кінець дошкільного дитинства набирає форм пізнавальної активності. Тому батьки повинні сприяти формуванню допитливості, здатності розділяти відоме й невідоме, переживати почуття задоволення від набутих знань, радості й захоплення від виконання інтелектуальних завдань.

• Розумова готовність дітей до школи не зводиться тільки до оволодіння певною сумою знань про навколишнє. Важливий не тільки обсяг тих знань, які має дитина, скільки їх якість, ступінь усвідомленості, чіткість. Саме тому важливо не вчити дитину читати, а розвивати мовлення, здатність розрізняти звуки, не вчити писати, а створювати умови для розвитку моторики, і особливо рухів руки і пальців.

• Необхідно розвивати у дітей здібності слухати, розуміти зміст прочитаного, вміння переказувати, проводити зорове зіставлення. Розумова готовність визначається як умінням дошкільника розв’язувати прості задачі, робити звуковий аналіз слова або зв’язно розповідати про зображення на картинці, так і тим, якою мірою доступні операції аналізу, синтезу, порівняння, класифікації.

• Є діти, які не досягають такого рівня розумового розвитку, за якого вони можуть успішно включитися в навчальний процес, зазнають у першому класі значних труднощів, навіть в умовах незалежного індивідуально підходу до них. У таких випадках очевидна не готовність до навчання.

• Необхідно, щоб дитина вміла слухати дорослого і сприймати його вказівки, керуватися ними під час занять, усвідомлювати необхідність запитати, якщо завдання не зрозуміле, оцінювати свою роботу. До початку навчання у школі майбутні першокласники мають оволодіти такими поняттями: «більше», «менше», «однаково», «стільки само», «короткий і довгий», «старший і молодший»; уміти порівняти найпростіші предмети.

• Вольова готовність дітей до школи означає здатність керувати своєю поведінкою, довільно спрямовувати свою психічну діяльність. саме певним рівнем вольового розвитку маленького школяра обумовлюється його здатність зосереджуватися на виконанні шкільних завдань, скеровувати увагу на уроці, довільно запам’ятовувати й відтворювати матеріал. Формуванню у першокласників відповідальності за учнівські справи, сумлінного ставлення до своїх учнівських обов’язків сприяють розвинені батьками в період дошкільного дитинства мотиви елементарної обов’язковості правил поведінки та вимог дорослих. Тому важливим завданням у період підготовки дитини до школи має стати виховання у майбутніх школярів почуття відповідальності, самостійності, організованості, готовності трудитися; формування правильних моральних уявлень, готовності поділитися, поступитися, прийти на допомогу. Обізнаність із моральними нормами, які визначають людські взаємини, здатність дотримуватись правил поведінки в колективі – надійний компас для новачка в новому середовищі.

• Одне з першочергових завдань сім’ї, у забезпеченні загальної готовності дитини до школи полягає у тому, щоб сприяти її нормальному фізичному розвитку, виробленню санітарно-гігієнічних навичок, умінь самообслуговування і побутової праці. Туди входить піклування батьків про нормальне харчування малюка, загартування організму, медичне обстеження.

• Успішність навчання в школі багато в чому залежить від функціонального розвитку і стану здоров’я дитини. Дитячий організм сприйнятливий до негативних зовнішніх впливів через морфологічну та функціональну незавершеність усіх систем і органів.

• Навантажень зазнає несформований опорно-руховий апарат, коли доводиться протягом тривалого часу утримувати статичну позу. Тому треба слідкувати, щоб у дитини не відбулося викривлення хребта. Слабко розвинені також дрібні м’язи кисті, тому в дітей часто втомлюється рука. Ступенем розвитку вищої нервової діяльності зумовлені незначна кількість уваги, недостатність внутрішнього гальмування, швидке зростання збудження, що зовні виявляється у зайвій рухливості та чисельних відволікань від діяльності, коли вона вимагає зосередження. Усе це необхідно враховувати дорослим, будуючи свою взаємодію з дитиною.

• Психологи підкреслюють, що підготовка до школи повинна полягати не тільки і не стільки в навчанні дитини спеціальних знань і вмінь, скільки в загальному розвитку її розумових здібностей і пізнавальних інтересів, у формування вміння спостерігати й узагальнювати явища і на основі цього робити певні висновки.

Кiлькiсть переглядiв: 13